Жозеф де Местр марі біографія



(01.04.1753 - 26.02.1821)



Вихований єзуїтами, в 1774 закінчив Туринський університет, в 1774-88 радник при савойської сенаті, з 1788 сенатор. У 1802-1817 посланник сардинского короля в Петербурзі, де написані його основні твори: «Досвід про породжує принципі людських установ» (1810), «Про тата» (1819), «Петербурзькі вечора» (1821). На початку діяльності М. розраховував за допомогою масонства сприяти встановленню оновленого релігійного світопорядку. Надалі, відсахнувшись від Великої французької революції, пропонував вкрай реакційні засоби здійснення релігійної утопії. У антиреволюційний трактаті «Міркування про Францію» (1796) М. виступає проти руссоїстських ідей суспільного договору і природного чесноти, а також раціоналізму вольтерівського типу. Політичні погляди М. обумовлені його ідеєю про внесення в світ релігійної впорядкованості: її посібниками і установниками він готовий визнати не тільки Бурбонів або Наполеона, але навіть і революційний уряд, оскільки воно відмовилося від анархії (звідси скандально знаменита апологія ката як вершителя порядку). Ідеально впорядкованим суспільством М. вважав середньовічну Європу 12-13 вв., Пропонуючи «реставрувати» конгломерат монархічних держав, спаяний незаперечним духовним авторитетом тата. Як філософ історії М. - прихильник релігійного провіденціалізму, божественному провидінню опирається зле, свавільне початок, яке він припускає приборкати суворими заходами. Разом з Л. Бональда М. з'явився натхненником і ідеологом європейського клерикально-монархічного руху 1-ої половини 19 ст. У 20 ст. найбільш ревним провідником ідей М. був Ш. Моррас. Вплив публіцистики М. виявляється в «філософського листах» П. Я. Чаадаєва та політичних трактатах Ф. І. Тютчева.







Літ .: Історія філософії, т. 3, М., 1943, с. 379-85; Жозеф де Местр в Росії. - Листи, в кн .: Літературна спадщина, т. 29-30, М., 1937; Paulhan F., Joseph de Maistre et sa philosophie, P., 1893; Goyau G., La pensée réligieuse de Maistre, 2 éd., P., 1921; Rohden P. R., Joseph de Maistre als politischer Theoretiker, Münch., 1929; Dermenghem E., J. de Maistre mystique, P., 1946; Brunello B., J. de Maistre politico e filosofo, Bologna, 1967.



В. С. Муравйов.