Згадуючи Василя Бикова

Рівно п'ять років тому не стало знаменитого військового письменника

 

В цьому році шістдесят три роки Перемозі над фашизмом.Але в Білорусі особливо пам'ятають-22 червень сорок першого, день початку Великої Вітчизняної війни.З оборони Брестської фортеці і почалася вона.Так співпало, що рівно п'ять років тому саме в цей день не стало народного письменника Білорусі Василя Бикова , так багато писав про неї.

Я дружила з Васілём Володимировичем.І в день його смерті пам'ять про нього особливо ятрить душу

Їду в Брест поїздом, двадцять другого червня багато їдуть до фортеці.

-Чули? До Мінська повернувся з-за кордону Василь Биков,-каже, дивлячись в дощ, попутчік.-Зовсім хворий

Ми не зводимо очей з дощу.Шумить зелене літо.

Хворий? У Боровлянах...Але ж повернувся додому.Яке щастя! Нарешті.Так не вистачало його живого голосу і слова, а іноді і просто плеча.Що нового написав, пише? Обов'язково побачуся з ним, як тільки повернуся.

Ми не знали тоді, в поїзді, що вже спалахував його останній світанок...

Сяйнула Брестська фортеця.Цегляна обвуглена стіна каземату, як вікно в цілий світ, прояснити час

Перші солдати Великої Вітчизняної загинули саме тут, в Брестській фортеці, он на тій греблі: рано вранці, приховані річним туманом, німці налетіли саме тут...Звідси почалася наша перемога.

Дивлюся з вікна на фортецю і ввижається, ніби звідти, з-за каменів, все йдуть і йдуть солдати...Дивиться Биков, який хоч і дуже хворий, але живий.Але снайпер вже прицілився...Скільки разів в житті цілився в письменника сорок перший рік! За те, що зрозумів війну, за книги про неї, за чесність, за стійкість, за те, що живий, але ж тих, з сорок першого, давним-давно немає

І зараз в Мінську, в ботанічному саду, цвітуть маки «Альпійська балада», прозоро-помаранчеві і ніжні, маки з повісті Бикова.Василь Биков вмирав стільки раз з кожним солдатом на війні і після неї: і в «Альпійської баладі», і в «Обеліск», і в моїй улюбленій повісті «Піти й не повернутися», і в «Знаку біди», що неможливо уявити, що можуть закінчитися ці книги, якими зачитуються, звичайно, більше хлопчаки, своєю відданістю письменникові теж не дають в нього вистрілити.«Довга дорога додому»-саме так називається остання книга Василя Володимировича Бикова.У ній-про все пережите і переосмислене в життя заново

Одного разу купила троянди і поїхала до Бикова додому, здається, до дня Перемоги.Він покликав до свого кабінету, велику бібліотеку, вказав на письмовий стіл, на якому лежав чистий аркуш паперу...Ні комп'ютера, нічого.

-Борюся з білим аркушем,-посміхнувся,-це все, що у мене є...Помри, але пиши

Що там, на білому аркуші?..

Ціла полку, а то і більше, власних книг! Багато з них видані в Росії, на російській мові, але більше в Білорусі, на рідною білоруською.І на інших мовах, на мовах різних країн і народів.Стояв трохи збентежений, високий, худорлявий, дуже уважний і спокійний, він поважав будь-якого ввійшов до дому людини до абсолютного одкровення з ним.

Перед цією зустріччю ми були разом у Вітебську на першій конференції, присвяченій Марку Шагалу.Тут же згадав і захоплено почав розповідати мені про нього, забутому в той час.І відразу Шагал стояв переді мною весь в своїх «Волошках».А далі-і солдати війни, які писали йому листи звідусіль, і мій батько, з яким вони, виявляється, вчилися в одному військовому училищі в Саратові, сьогоденні «військовому».Адже це був сорок перший і сорок другий роки.

Двері відчинились і ввійшла дружина письменника.«Василько, тобі треба прийняти ліки...»-і подала баночку з пульверизатором.-«Після...»

Мчиться поїзд крізь час.

Яскравий жаркий день, яскраві квіти падають на асфальт.

Поряд тисячі людей, розгубленість і з квітами.Чекаємо, коли понесуть Бикова.

Він віддав нам свою любов і книги.Що ми можемо дати в хвилини прощання йому?

Спробували міліціонери перекрити дорогу, не дати дійти до кладовища-пішли пішки.Всього лише

Любов народна-без вигуків, без істерик.Йшли ці три кілометри, може, години чотири...

Биков одним з перших в Білорусі виступив за національне відродження.Проти «псевдо» ставлення до народного голосу та слову.За розвиток культури народної, істинної, за відновлення права говорити і писати по-білоруськи.І, по-російськи теж.Проти кічу і хамства, одномірності в творчості.Він життя прожив відверто, вільно.І йшов також.Поруч зі мною йшла літня сільська жінка в чоловічому піджачку і з волошками.Вона тихо плакала...Гули, сигналили йому з машин.Від будинку літераторів до Московського, тепер-Східного, кладовища.Одного разу Василь Биков сказав мені-пише ось солдат один: "Прочитав в повісті вашої все про мене! Дайте мені, може, це дійсно про мене, десь зустрічалися...» А сам воював зовсім в іншому кінці війни і зовсім не там, де був я

Ми повільно йшли.Ніби, весь день.Весь день прощалися.До заходу сонця.І справді сонце наблизилось до горизонту і в лавах зашепотіли: «Як це? Ховати після заходу сонця?..»

Але палаючий весь довгий день світило побачило головне: люди дійшли, ніхто не відстав, проводили Людини, як треба і, відспівавши, опустили в землю.

-Ховають і вночі,-сказав хтось,-аби по-людськи

Варто і тепер цей обеліск під Кіровоградом.Могила Бикова?..Ім'я його серед загиблих тут солдат.Але ми ж тільки рік тому «поховали» його в Мінську...Виявляється, це ще одна історія, описана ним у книгах.Під час війни прийшла в рідну село Бички, на Витебщине, матері і батька Васі Бикова похоронка на сина, все як годиться: «Загинув смертю хоробрих».А він-живий!...Живий, та й все.

Запитала Василя Володимировича про це: невже і тепер на тому обеліску ваше прізвище?

-Все в житті має залишатися, як в житті

А в книгах? Правда життя є правда літератури? Справедливо лише милосердя.Ось і в «Мертвим не боляче»-Биков, співчуваючи матері свого героя Юрка, шле їй листа: пропав, мовляв, без вести ваш син, але не загинув

Василь Биков почав писати свою прозу вже в зрілому віці.Рік, від сили два-нова повість.Коротка і точна, як постріл в десятку.

-Я теж виріс і виховався на книгах Бикова,-сказав мені при зустрічі президент Олександр Лукашенко.

Він і допоміг, до речі, на прохання Ірини Михайлівни Бикової переїхати їм з-за кордону до Мінська, велів покласти письменника в кращу клініку, зробити все можливе, боротися за його життя до останнього

Вивчати книги Василя Бикова в Білорусі починають вже з молодших класів в школі.У партизанській республіці, в якій у Велику Вітчизняну війну загинув кожен четвертий, а на батьківщині письменника зовсім кожен третій, розуміють і серцем шанують його повісті.І «Його батальйон», і «Прокляття висоту», і «Вовчу зграю», і «Облаву», і розповіді, і статті.Вагоме слово Бикова.Що не станеться, люди прислухаються: що сказав би Биков? Що подумав би.Не зуміли все прийти на цвинтар, так прийшли серцем.І скільки ще прийдуть, прочитавши книги...Забудеться, що колись його прямий характер і відвертий погляд на багато подій, і на війну теж, був витлумачений занадто грубо і однобоко навіть фронтовиками.Філософія Бикова-нікого не судити.Пробачив-і не стало зла.Нема за що зачепитися! Війни не буде

-Тільки в будинок увійшла

-Звідки?-По-дурному питаю її крізь дощ.

-Від Василя Володимировича

Кожен день вона на кладовищі.Вся могилка в квітах.

Пам'ятник привезли фінські майстра і встановили всі так, як хотів письменник.

Багато хто здивувався, чому саме валун з Фінляндії заповідав він покласти на свою могилку?

-Ми поїхали за кордон через те, що треба було підлікуватися.Василь страждав дуже.У нього була серцева астма.Покликали до Фінляндії друзі.Погодилися.Багато хто вважав, що ми емігрували, так ні ж...Просто хворів Василь.Потім до Німеччини запросили.І в Чехію...Жили дуже скромно, як студенти.Він багато працював.Писав свою «Довгу дорогу додому»

Тут, в цій дуже скромній квартирі в Мінську написано багато повістей, романи.

Ірина Михайлівна була, що Анна Григорівна для Достоєвського.Записувала на друкарській машинці то, що диктував Биков.

-В будинку величезний архів, як його розібрати?

-З чого почати-не знаю...Поки не можу зайнятися цим: нам так добре було разом...Ніхто нічим не може допомогти мені.

Весь рік вона майже ні з ким не зустрічалася.Кладовище і будинок.Лише найближчі друзі вхожі сюди.

-Я так рада, нещодавно зустріла Віру Семенівну, дружину Адамовича, ми адже довгий час не бачилися і ось знайшлися заново.Василь і Алесь дуже дружили...Повернулася наша дружба.

А вчора тримала в руках щойно вийшли шість томів Василя Бикова, всього їх-чотирнадцять.

Письменники живуть, поки живуть їхні книги.

Скільки ж ще буде видано і перевидано книг Василя Бикова!


Ольга Єгорова, Мінськ
сторіччя 2008-06-20
-->