Хто боїться Михайла Зощенка

До 110-річчя письменника його герої реінкарнувалися

 

Герої Зощенко не вмирають.Вони переживають реінкарнацію.Знову і знову населяють вони цю землю, щоб пристосуватися до чергових химерним обставинам.І присягнути на вірність цим обставинам.

Пересічна торгаш або відомий депутат-міщанин всіх сортів-хижо оберігає затхлий свій маленький світ, лякливо поглядаючи на крамолу.І як водиться, раз у раз сідає в калюжу.

Надкушене тістечко, гаманець, виставлений "на живця", та інші атрибути немудрі корисливого побуту-така велика, затягнута бензинової плівкою калюжа, в яку хочеться чи то плюнути, то чи впустити сльозу.

Власне, саме герої Зощенко нерозумно влаштували йому травлю в 1946 році, зокрема звинувативши в "занепадницькі настрої" дитячий розповідь "Пригоди мавпи", і ці ж безсмертні охоронці готові зараз в якомусь невинному есе викрити "ліричний камуфляж" заколоту.Однак герої Зощенко викликають не праведний гнів (що було б застосувати до сатиричним мішенях), а скоріше почуття ніяковості.Співчуття.Навіть ніжності до їх злиденності.І в цьому величина Зощенко-живописця.Недарма він часто писав свої розповіді на полях газет, можливо, надихаючись сусідством штампів.Зощенко проник в міщанське середовище, злився з нею, як шпигун з лісосмугою, осідлав штамп і перетворив штамп в мистецтво.

Народився він в сім'ї художника.Чи не закінчив навчання.Пішов на фронт.Поранений, отруєний газами.Чотири бойові ордени.Після Лютневої революції був комендантом вікопомних петроградських Главпочтампа і телеграфу.Воював у Червоній армії під Нарвою і Ямбург.Слідчий в кримінальному нагляд...Діловод військового порту...

Цікаво, що якщо творчо Михайло Михайлович був пластичний, то в питаннях теорії мистецтва демонстрував куди більшу непохитність.Належність до аполітичним "Серапіонові брати" не заважала йому громити декаданс як дрібнобуржуазна згубний напрям.Вояка, травлений газами, Зощенко цінував лише екстремістську трійку- Горький , Блок , Маяковський .По частині антімещанства це і справді хіт-парад...Був і ще один кумир з ранніх років- Фрідріх Ніцше ."Сильний вольова людина світлого світовідчуття",-за визнанням письменника таким малювався йому образ справжнього героя епохи.Жага Надлюдини, що звучить гордо, змушувала глумитися над "лазнею з клопами" (чи то Достоєвського, то чи Маяковського), над тими, кому, нехай світ летить в тартрари, аби чай пити.

Але виходили не памфлети, а природні до божевілля "історії зсередини", як ніби автор вріс в сало міщанина і вирядився в засмальцьовані одягу...Населяють "Розповіді Назара Ілліча, пана Синебрюхова", "Блакитну книгу", "Сентиментальні повісті "персонажі немов би поріднилися з Зощенко і кинули гачкуваті тіні на шляхетне чоло П'єро.

Зощенко-це П'єро.Лик його блідий і сумний, але роль його-читати зі сцени чужі безглузді монологи.

У 1943 році Зощенко написав найсерйознішу і найсильнішу свою книгу "Перед сходом сонця".Книга-сповідь, повна "дріб'язкового самокопання" (так заявляв офіціоз), яку я прочитав років у дванадцять і до сих пір пам'ятаю цілими сценами-малолітній Михайло у грудях матері, гроза, його страх, він кусає цицьку, розлад у стосунках батьків, Миша заходить в кімнату, бачить батька, сумно стоїть біля вікна, батько повертається і падає.Розрив серця.І потім мати шпилькою коле мертвому палець, а раптом це летаргічний сон і здасться намистина крові? І ще пам'ятаю з цієї книги Єсеніна, п'яного, позамежного, бреде по вулиці в нікуди, і жодна особа його вульгарно підфарбовані.

Я ось думаю: чому Зощенко так зациклився на темі міщан? Чому по суті заперечував перо комунального літописця у Булгакова ? Чому, попри кухонний "ущільнений" побут, в цілому займався розумінням побуту?

Напевно, тому що изживал міщанина, майстерно, до рисочки зображуючи.На полях черговий сірої газети, прочитаної з болісним хтивістю.

Міщанин боїться такого викривача.Боїться і ненавидить.А викривач міщан боїться себе.І кляне.І сумує.

Може бути, відома постанова Жданова таємно склав сам Зощенко?


Сергій Шаргунов
НГ-ExLibris 11.08.2005
Хто боїться Михайла Зощенка?