Юрий иванович венелин жизнь славяноведы наука биография

Венелин (Гуцало) Юрій Іванович. (22.IV (4. V) 1802, с. Велика Тибава, Березької. Округ, Закарпаття - 26.III (7.1 V) 1839 Москва) - історик, філолог, етнограф, археограф. Народився в сім'ї сільського священика. Середню освіту здобув в Ужгородському. гімназії. Навчався на філос. фак. Львівськ.

 

ун-ту (1822). Закінчив мед. фак. Моск. ун-ту (1829). Викладач Кішіпевск. семінарії (1823-1825), лікар. Моск. воєн. госпіталю (1829-1830), учитель в приватних навчань. закладах і будинках (до 1836), інспектор Катерининської. і Александрова. жіночих ин-тов в Москві (1836-1838). Дійств. чл. ОИДР (1833). Інтерес до слов'янознавства з'явився у В. в період навчання у Львівськ. ун-ті. Після переїзду в Росію (тисяча вісімсот двадцять три) деяке час жив в Кишиневі, де увійшов до тісні контакти з місцевими болгарами, близько познайомився з їх яз. і побутом. Це остаточно визначило його науч. інтереси. В. збирав іст., Етногр., Фольклорні та лінгвістичні матеріали, що стосуються болг. народу.

 

Переїхавши до Москви (1825) і поступово на мед. фак. Моск. ун-ту, В. не припинив своїх науч. пошуків в області славістики. Через три місяці після отримання диплома лікаря з'явився перший том його роботи «Стародавні і нинішні болгари в політ., Народопісном, іст. і реліг. їхнє ставлення до росіян »(М., 1829). Книга зіграла велику роль в історії болг. відродження. На кошти Рос. АН В. здійснив в 1830 поїздку в Болгарію, в ре-док к-рій був зібраний великий фактичний матеріал. Найзначнішим підсумком його поїздки була підготовка до изд. волоських і молдавських грамот, виданих АН після смерті В. Це видання, що вийшло під назвою «Влахо-болг. або так - ко-слов'ян. грамоти »(СПб., 1840), довго зберігало своє значення.

 

Перу В. належить понад 50 робіт з історії, етнографії, яз., Літературі та культурі рус., Болг. та ін. слов'ян, і сусідніх з ними народів. В. приділяв багато уваги вивченню древньої історії рус. народу і його взаємозв'язків з родинними слов'ян, і неслов'ян. народами. Не отримавши спец. підготовки в галузі історії та філології і не володіючи методами цих наук, В. розвивав у своїх працях фантастичні і ненаукові теорії (зокрема, намагався довести, що болг. яз. є наріччям рус. яз.). Була зроблена спроба залучити В. до викладання славістичних дисциплін в Моск. ун-ті. Однак представлена ​​ним програма була відкинута. В. цікавився іст. долями багатьох слов'ян, народів - словенців, сербів, словаків, помор, і по - лаб. слов'ян. Їм він присвятив такі праці, як «Про характер нар. пісень у слов'ян задунайських »(Т. 1. М., 1835),« Древпіе і нинішні болгари ... »(Т. 2. Словене. М., 1841),« Окружні жителі Балт. моря, т. е. лети і слов'яни »(М., 1846). Два останніх зусиль вийшли посмертно. В. Цікавився питаннями слов'ян, етногенезу, але все його роботи в цій галузі науч. значення не мали.

 

Так, він вважав слов'янами гунів, скіфів, аварів, хазар. Примітивні судження і некритичне ставлення до іст. джерелами привели В. до глибокого помилці в цьому важливому питанні. В цілому іст. погляди В. носили яскраво виражений ідеалістичний характер. Вони складалися під впливом так званого «романтичного» напряму в історіографії, до-рої було тісно пов'язане з нац. відродженням слов'ян, народів. Окремі роботи В. поївши. болг. яз., літературі, фольклору: «Граматика нинішнього болг. яз. »(залишилася неопубл.),« Про зародку нової болг. літератури »(Кн. 1. М., 1838) і ін. Праці В. зробили певний вплив на діячів болг. відродження, таких, як В. Апрілов, Н. Звели, Г. Раковський та ін.