Юрий иванович арчаков жизнь нефтяники наука биография

Арчаков ЮРІЙ ІВАНОВИЧ. НАЧАЛЬНИК ЛАБОРАТОРІЄЮ КОРРОЗИИ ТА ЗАХИСТУ МЕТАЛІВ АТВТ «ВНІІНЕФТЕХІМ» Народився 17 червня 1928 року в Вишньому Волочку Тверської обл. Закінчив в 1951 р Ленінградський технологічний ін-т ім. Ленсовета (нині - СПГТІ) за фахом інженер-тих - монолог-механік; в 1957 р - аспірантуру в цьому ж інституті. Доктор техн. наук (1971), професор (1977). Спеціалізується з проблем взаємодії газів з металами. Трудовий шлях розпочав після закінчення вузу інженером Ленгіпро - газу. Після закінчення аспірантури веде виробничо-науч. діяльність у Всесоюз. НДІ нафтохімічних процесів науково-виробничого об'єднання «Леннефтехім» Міннафто - хімпрому СРСР (з 1995 р - акціонерне в «ВНІІНефтехім») інженером, мл. науч. співробітником, ст. науч. співробітником. З 1967 р. - Завідуючий лабораторією корозії і захисту металів, що є головним у нафтохімічній галузі, науч. центром з вивчення взаємодії газів з металами при високих температурах і тисках в водневому середовищі. Одночасно в 1969 - 1975 року очолював кафедру теоретичних основ матеріалознавства ЛТИ ім. Ленсовета. Створив теорію водородостойкого легування металів і сплавів, теоретичні основи захисту металів від газонасьпце - ня стосовно ряду галузей промисловості; запропонував феноменологічну теорію легування водородоустойчівих сталей, засновану на оцінці корозійної стійкості сталі в водні по її фазовим складом, що дозволяє створювати нові стали з наперед заданими параметрами водородоустойчівості і визначати безпечні умови застосування вже існуючих металів і сплавів; розробив спільно з співробітниками лабораторії застосовуються в промисловості рекомендації по використанню конструкційних марок сталей в водородсодержащих середовищах. Чл. науч. ради з проблеми «Електрохімія і корозія металів» при РАН (1992), чл. Нью-Йоркської АН (1995); був чл. науч. ради з проблеми «Розробка заходів захисту металів від корозії» ДКНТ СРСР і науч. ради з проблеми «Нові процеси одержання і обробки металевих матеріалів» АН СРСР, головою обл. комітету «Корозія і захисту матеріалів» при Ленінградському обл. раді НТО СРСР (1976 - 1989). Авт. двадцяти винаходів; трьох монографій «Воднева корозія металів» (М .: Металургія, 1985), «водостійким стали» (М .: Металургія, 1978), «Вплив водню на нафтове іхім. обладнання »(М .: Машинобудування, 1976), понад дві сотні публікацій в журналах« Захист металів »,« Прикладна хімія »,« Металознавство і термічна обробка », співавт. «Довідника Нафтохіміка» (Л .: Хімія, 1978), довідника «Корозійна стійкість обо-нання хім. виробництв »(J1 .: Хімія, 1990), дев'ятимлосному довідника« Обладнання хім. виробництв »(Л .: Хімія, 1990); учасник міжнар.

 

конгресів в Москві (1966, 1971, 1982, 1989), Токіо (Японія, 1972), Майнці (ФРН, 1981), Флоренції (Італія, 1990), Х'юстоні (1993) і Моране (1989, 1994) - США з проблем впливу водню на матеріали і корозію металів. Удостоєний зн. «Відмінник нафтопереробної і нафтохімічної промисловості» (1976, 1985). Заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1984). Володіє англійською мовою (зі словником). Захоплення: рибна ловля, відпочинок на дачі. Мати Єлизавета Ісаківна (в дівоцтві - Полонська) до виходу на пенсію працювала терапевтом; батько Іван Іванович - хірург, всю Вел. Отеч. війну, був на фронті начальником госпіталю, удостоєний орденів Леніна, Отеч. війни 1-ї та 2-го ступеня, двома орденами Червоної Зірки. Дружина Іда Олександрівна (в дівоцтві - Галицька) - фізкабінет - ко-хімік, доцент, нині - на пенсії; син Іван і дочка Марія - науч. працівники.