Шумаков валерий иванович біографія



(09.11.1931 - 27.01.2008)



В. І. Шумаков народився 9 листопада 1931 року в Мос¬кве. Батько - Шумаков Іван Андрійович (1900-1965). Мати - Шумакова Наталія Олексіївна (Барскова) (1900-1975). Дружина - Калітіевская Наталія Михайлівна. Дочка - Шумакова Ольга Валеріївна (1963 р нар.). Син - Шумаков Дмитро Валерійович (1967 р.нар.). Онуки: Наташа (1993 р.нар.), Кирило (1996 р.нар.), Маша (1996 р.нар.), Валерій (1998 р.нар.)



Коли народився Валерій, сім'я Шумакова жила в одному з Крестовським провулків біля Ризького вокзалу в Москві. Потім перебралися ближче до центру, на Покровку. Іван Андре¬евіч був інженером-будівельником, Наталія Олексіївна - домогосподаркою. У 1941 році Іван Андрійович пішов на фронт. Йому пощастило - пройшов всю війну і залишився живим. А Валера все воєнні роки жив в Москві з матір'ю. Непростий для багатьох молодих людей питання «Ким бути?» Ніколи не був для Валерія болісним. Своє призначення він зрозумів у восьмому класі, коли почали вивчати «Фізіологію і анатомію людини».



Взяв в руки підручник, погортав - і немов прозріння якесь настало. Все мені було інтерес¬но: як непросто, виявляється, влаштована людина. Чомусь вже тоді подумав, що людей з хворими органами лікувати треба.

Після закінчення 330-ї московської середньої школи в 1950 році вступив в 1-й Московський медичний інститут імені І. М. Се¬ченова МОЗ СРСР.

Маючи твердий намір стати хірургом і фахівцем висо¬кого класу, В. І. Шумаков на третьому курсі став членом наукового студенческо¬го гуртка при кафедрі топографічної анатомії та оперативної хірургії. Там він активно освоював хірургічну техніку і опублікував свою першу наукову роботу «Про застосування 2% розчину ново¬каіна в операціях на судинах» в журналі «Хірур¬гія» № 9 за 1955 роки. Друга робота «Про« небезпечних зонах »серця» повідомлена в 1955 році на XVI ітого¬вой сесії наукового студентського товариства 1-го Мос¬ковского медичного інституту імені І. М. Сече¬нова МОЗ СРСР, а потім опублікована в жур¬нале « експериментальна хірургія »№ 1 за 1956 рік.

Закінчивши в 1956 році інститут з відзнакою В. І. Шумаков вступив до аспірантури на кафедру топографічної анатомії та оперативної хірургії, яку очолював в ті роки ректор інституту про¬фессор В. В. Кованов (пізніше академік АМН СРСР). Це був період бурхливого розвитку кардіохірургії в усьому світі, і тому в аспірантурі Валерій Іванович продовжив роботу над проблемами хірургії серця. Їм був розроблений новий метод пал¬ліатівного лікування одного з набутих вад серця - недостатності мітрального клапана.

Запропонований В. І. Шумакова хірургічний метод був настільки оригінальний, що привернув вні¬маніе прославленого хірурга, одного з піонерів отече¬ственной кардіохірургії, академіка Бориса Васильовича Петров¬ского, який вважав корисним застосувати цей метод в клінічній практиці. У последу¬ющем потреба в паліативних операціях бист¬ро відпала: настав період здійснення ра¬дікально коригуючих операцій на відкритому серці. Але зустріч В. І. Шумакова з Б. В. Петровським стала переломним етапом у його подальшій долі.

Після закінчення в 1959 році аспірантури, Валерій Івано¬віч успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Хірургічне виправлення недостатності мітрального клапана», після чого академік Б. В. Пет¬ровскій запросив його - молодого лікаря - до себе на ра¬боту в академічну групу при АМН СРСР на посаду молодшого наукового співробітника.

Не маючи ніякого досвіду в лікувальній роботі, я відразу ж окунул¬ся в серцеву хірургію, одним з піонерів якої був Борис Васі¬льевіч. Петровський захоплював усіх, хто з ним працював, своєю приголомшливою хірургічною технікою. Він був хірургом полівалентним, яких зараз залишилося дуже мало: робив операції на кінцівках, черевній порожнині, шлунку, легенів, а під час війни на фронті проводив і нейрохірургічні вмешатель¬ства. У нього легка рука, він справді хірург від Бога!

В. І. Шу¬маков пропрацював поруч зі своїм Учителем - великим хірургом Б. В. Петровським близько 15 років.

Це були роки, коли тільки приступали до опе¬раціям на відкритому серці, коли впроваджувалися в клі¬ніку операції зі штучним кровообігом. Саме тому Валерію Івановичу було доручено ос¬ваівать роботу апаратів «серце-легені». Для оз¬накомленія з останніми досягненнями медицини Заходу В. І. Шумаков в складі провідних радянських кардіохірургів в 1961 році направлений в шестимісячну відрядження в США, де вивчав нові методи діагностики серцево-судинних захворювань, ра¬боту апаратів штучного кровообігу при операціях на відкритому серці , а також сучасні аспекти розробки і застосування моделей іскусст¬венних клапанів. Крім того, він ознайомився з ра¬ботой провідних кардіохірургів Америки: У. Ліллехай, Р. Варно, Р. Ліллехай, Р. Де Уолл (Міннеапо¬ліс), А. Блекока, Г. Ватсона, Д. Сабістона, Е. Ендрюсона (Балтімор), Д. Морроу, Д. Блейдс, Г. Хуфнагеля (Вашингтон), Д. Джонсона (Пенсільванія), П. Гібона (Філадельфія), Г. Харко (Бостон), Д. Бейлі (Нью-Йорк) і ін .

Після успішного стажування В. І. Шумакова в медичних центрах США Б. В. Петровський довірив своєму учневі перші самостійні операції на відкритому серці. Цей час став для Валерія Івановича початком довгого шляху до здійснення своєї мрії - трансплантації серця.

На початку 60-х років XX століття в клініках СРСР стали застосовувати штучні клапани серця. Перші вітчизняні зразки, на жаль, зна¬чітельно поступалися закордонним, і тоді Б. В. Петров¬скій доручив В. І. Шумакову зайнятися новою про¬блемой у вітчизняній кардіохірургії: разработ¬кой високоякісних штучних клапанів серця спільно з провідними фахівцями пред¬ ємств військово-промислового комплексу. У ре¬зультате з 1963 року у вітчизняній хірургії серця стали застосовувати розроблений В. І. Шумакова спільно з Б. П. Звєрєвим кульової протез мітрального клапана.

Конструкція цього клапана виявилася настільки вдалою, що їй не було рівних близько 20 років, поки не з'явилися протези клапанів серця наступного покоління.

За цю розробку Валерій Іванович в 1966 році отримав свій перший з 200 авторських свідоцтв на ізобрете¬ніе, за які пізніше в 1978 році йому було прісвое¬но почесне звання: заслужений винахідник РРФСР.

У 1963 році Валерія Івановича обирають на посаду старшого наукового співробітника Всесоюзного науково-дослідного інституту клінічної та експе¬ріментальной хірургії (ВНІІКіЕХ) МОЗ СРСР, яким керував Борис Васильович Петровський. Актів¬но займаючись в ці роки застосуванням штучних клапанів серця в клінічній практиці, В. І. Шу¬маков підготував докторську дисертацію на тему «Протезування клапанів серця», яку ус¬пешно захистив в 1965 році. У наступному році виходить його перша монографія «Протезування клапанів серця», написана спільно з Б. В. Петровскими Г. М. Соловйовим.

У середині 60-х років в провідних клініках США і Західної Європи стали розгортатися ісследова¬нія по створенню систем механічної підтримки кровообігу в організмі за допомогою іскусствен¬ного серця і апаратів допоміжного крово¬обращенія.

Оцінивши перспективність цього нового напряму в хірургії серцевої недостатності, В. І. Шума¬ков зумів переконати Б. В. Петровського в необхідності розвитку цих досліджень в нашій країні. У 1966 році наказом директора створена експеріменталь¬ная лабораторія штучного серця і допоміжного кровообігу, а руково¬дітелем її призначений В. І. Шумаков. З цього вре¬мені він збирає своїх однодумців (В. Толпекіна, Г. Иткина, Е. Могилевського, В. Прейгер, О. Іцеховского, В. Кузнецову, А. Куваєва і ін.), Багато хто з яких згодом стали його ученіка¬ ми, і разом з ними, а також провідними інженерами технічних інститутів і конструкторських бюро, в надзвичайно важких умовах починає вести ра¬боту зі створення технічних систем часткової і повної заміни серця, зі створення виконавчих пристроїв (насоси-балончики, шлуночки серця), по перевірці їх фізіологічних характеристик в гострих і хронічних експериментах на великих тварин (телятах, собаках). В результаті вже до кон¬цу 60-х років можна було з упевненістю говорити, що проблема створення штучного серця і сіс¬тем допоміжного кровообігу може бути вирішена в найближчі 15-20 років за умови доста¬точного фінансування даних розробок.

У 1965 році Б. В. Петровський виконав першу ус¬пешную пересадку нирки від родинного донора, давши поштовх розвитку вітчизняної трансплантології. Незабаром організовано кілька спеціалі¬зірованних центрів трансплантації нирки (наказ МОЗ СРСР № 464 від 25 липня 1969 року), кото ¬ риє стали здійснювати пересадку нирки як від род¬ственних, так і від трупних донорів.

У ВНІІКіЕХ МОЗ СРСР створюється от¬дел трансплантації, очолити який Борис Васильович доручає В. І. Шумакову.

У 1969 році Валерій Іванович обгрунтував доцільність об'єднання двох напрямків - розробки штучних орга¬нов і трансплантації органів. І за його ініціативою організований от¬дел трансплантації і штучних органів, кото ¬ рим він став керувати.

З цього часу В. І. Шумаков став приділяти прі¬стальное увагу не тільки проблемам створення штучного серця і систем допоміжного кровообігу, але і питань консервації органів, оскільки ця проблема стає однією з са¬мих актуальних при трансплантації трупної нирки. Вже в 1970 році він разом зі своїми співробітниками вне¬дряет в клінічну практику спочатку перфузійний, а потім і бесперфузіонний методи консервації по¬чек, впроваджує в практику рецептуру першого отече¬ственного консервирующего розчину (розчин ВНІІКіЕХ), який протягом багатьох років успішно пріме¬нялся в вітчизняних трансплантаційних центрах. У цей час Валерій Іванович пред¬ложіл оригінальний метод анастамозірованія мо¬четочніка донора з сечовим міхуром реципієнта, який увійшов в спеціальну літературу під на¬званіем «Метод меблі-Шумакова» і також впроваджений в клінічну практику трансплантаціон¬них центрів країни. Крім того, він багато часу приділяв проблемам діагностики кризів відторгнення, розробці комбінованих схем імуносупресії, а також розробці заходів щодо профілак¬тіке хірургічних та урологічних ускладнень.

В результаті в 1971 році Валерій Іванович в колективі провідних вітчизняних вчених-клініцистів на чолі з ака¬деміком Б. В. Петровським отримав свою першу урядову нагороду: Державну пре¬мію СРСР за розробку і впровадження в клінічес¬кую практику пересадки нирки .

В один зі своїх офіційних візитів в США в 1971 році Борис Васильович Петровський при зустрічі з всесвітньо із¬вестним кардіохірургом Майклом Дебейки запропонував об'єднати зусилля вчених двох країн у вивченні про¬блем, пов'язаних з розробкою штучного серд¬ца. Ця пропозиція була схвалена М. Дебейки, а згодом отримало підтримку на правітель¬ственном рівні. В результаті в 1972 році відбулося підписання Міжурядової радянсько-американської угоди по розробці і ісследова¬нію штучного серця. Цей документ дав мощ¬ний імпульс фінансування подальших науч¬них розробок систем механічної підтримки кро¬вообращенія.

В. І. Шумаков разом зі своїми співробітниками (В. Е. Толпекіним, Г. П. Іткін, Е. Ш. Штенгольдом, А. К. Чепурова, А. Е. Куваєвим і ін.) Інтен¬сівно працює над проблемами физиологичности конструкцій розробляються систем і умов їх застосування. У дослідах на тваринах, а також на спе¬ціально створених гідродинамічних стендах, вони вивчають особливості гемодинаміки при іспользо¬ваніі механічних систем, проблеми регуляції кисневого балансу міокарда, гемосумісність і тромборезистентности полімерних матеріалів, використовуваних для виготовлення насосів-баллончі¬ков і штучних шлуночків серця . Вони развер¬тивают пріоритетні дослідження в області фі¬зіологіческого і математичного моделювання системи кровообігу для розробки методів і систем автоматичного управління роботою серця і апаратів допоміжного кровообігу.

До вирішення цих проблем залучаються кваліфіці¬рованние фахівці ряду наукових і технічних центрів країни (Інститут проблем управління РАН, ОКБ імені П. О. Сухого, МЗЕМА і ін.).

У цей період Валерій Іванович виявляє не толь ¬ ко надзвичайну працездатність, але і незауряд¬ний організаторський талант. Він стає центром психологічного єднання колективу, а авторитет керівника сприяє створенню в відділі атмосфери творчої наснаги.

Ділове співробітництво порівняно швидко привело до перших значних результатів. Створено клінічні прототипи вітчизняних на¬сосов нової конструкції, перший вітчизняний парний стимулятор і кардіомассажер, перші вітчизняні пневмоприводи і вперше запропонований алгоритм управле¬нія штучним серцем на основі разработан¬ной математичної моделі системи кровообраще¬нія (Г. П. Иткин).

Вже в травні 1969 вперше в клініці прі¬менен метод внутрішньоаортальної контрпульсації (у хворого з гострим інфарктом міокарда, ослож¬ненним кардіогенний шок), що дозволило прі¬ступіть до регулярного використання цього методу для лікування важких форм серцевої недостаточнос¬ті різного генезу (В. Е. Толпекін).

Досягнуті успіхи сприяли визнанню В. І. Шумакова лідером вітчизняної трансплантології і розробки штучних органів. У ре¬зультате в липні 1974 року наказом міністра здра¬воохраненія СРСР Б. В. Петровського Валерій Іванович призначений директором раніше створеного Інституту пересадки органів і тканин АМН СРСР (1969), куди він перейшов разом зі своїм відділом для про¬долженія розпочатих розробок. З цього часу на¬чінается новий етап наукової та клінічної деятель¬ності професора В. І. Шумакова, що дозволив йому повною мірою розкрити свій творчий потенціал в боротьбі за життя людей.

Плануючи проводити широкомасштабні дослідження з проблем трансплантації і застосування штучних органів, Валерій Іванович поступово, але неухильно проводить ряд організаційних заходів. Він осу¬ществляет реорганізацію і коригує структуру інституту. З червня 1978 року інститут перейменований в НДІ трансплантології і штучних органів МОЗ РФ. На базі інституту створюється науч¬ний рада з трансплантації органів, тканин і со¬зданію штучних органів при президії АМН СРСР, який координує дослідження в стра¬не з цих проблем. Крім того, він створює проч¬ную експериментальну базу, а також віварій для тривалого спостереження за тваринами в хронічес¬ком експерименті; істотно розширює клінічес¬кую базу інституту (до кінця 1982 року завершується будівництво нової будівлі інституту), що позво¬ляет створити не тільки відділення трансплантації нирки і печінки, нирки і підшлункової залози, а й три кардіохірургічних відділення з метою підвищення хірургічес¬кой активності інституту (до 500 операцій в рік на відкритому серці в умовах штучного кро¬вообращенія), а також для виконання реконструк¬тівних операцій у хворих з найбільш важкою па¬тологіей серця, при яких часто в послеопера¬ціонном періоді виникає необхідність в прі¬мененіі систем механічної підтримки кровооб¬ращенія.

- Підбираючи команду, - ділиться досвідом Валерій Іванович, - я оцінюю лікарів тільки за професійними якостями. Тому що «хороший хлопець» - це для застілля вища категорія оцінки. А для справи глав¬нее, що він хороший фахівець, навіть якщо у нього поганий характер. І потім - мало, щоб він тільки операцію зробив, він повинен і після неї займатися своїм хворим. Зробив - доведи до хорошого стану.

Створюючи організаційну базу для проведення повномасштабних досліджень в інституті, В. І. Шу¬маков аналізує причини, які гальмують розвиток трансплантології в нашій країні, виступає сторон¬ніком правової та юридичної регламентації трансплантаційних методів лікування приречених на загибель хворих, є прихильником суворої правової регламентації роботи трансплантаціон¬них центрів і донорських бригад. Разом зі своїми співробітниками А. Г. Долбін, Н. В. Тарабарко і Е. М. Балакиревим він роз'яснює медіцінс¬кую необхідність і біологічну важливість прі¬нятія концепції - «смерть мозку» як смерть інді¬відуума - для використання трупних донорів з кон¬статірованной смертю мозку і б'ється серцем як джерело донорських органів. Тільки на шляху розвитку інтенсивного (мультиорганного) до¬норства, а також розширення екстенсивного (субоптимального) донорства, Валерій Іванович бачить воз¬можность ослаблення повсюдної брак донор¬скіх органів (насамперед нирок), розширення пе¬речня пересаджуваних органів, перш за все, непар¬них органів (серце, печінка та ін.), підвищення каче¬ства трансплантатів (різке ослаблення поврежда¬ющего дії ішемії на трансплантати), а також ефективності самих операцій.





























































































































В.



В.