Євген Стичкін ну чим не наполеон

При згадці Євгенія Стичкіну більшість глядачів навряд чи зможуть назвати якусь одну, знакову роль цього актора, зате все без винятку скажуть: «А, це такий милий чарівний веселий хлопець».І не кожен повірить, що цього юнака вже 35 років, а за цим образом «вічно життєрадісного хлопчика» не всі ми можемо розгледіти актора, серйозно ставиться до своєї професії.

Невідповідність Євгена Стичкіну образу простакуватого хлопця спостерігається з самого коріння-з сім'ї і дитинства.Перш за все, Євген зовсім не представник пролетарських мас, для якого акторство це єдиний спосіб чогось добитися в житті.Коли 10 червня 1974 року майбутній актор народився в Москві, він знайшов чудових батьків.Мама, Ксенія Рябинкина, була балериною, солісткою Великого театру, згодом кіноактрисою (всі діти, які виросли на радянських кіноказці, напевно згадають чарівну Царівну-лебідь з «Казки про царя Салтана»).Батько, Олексій Стичкін, відомий перекладач-синхроніст, довгі роки працював по дипломатичній лінії, після працював в структурі Держкіно.Так що у Євгена Стичкіну є всі підстави для того, щоб з гордістю сказати про себе, що він з інтелігентської сім'ї в кращому сенсі цього слова.

Сказати, що Євген з дитинства мріяв про кіно і театрі, було б перебільшенням.Так, його хрещеним був знаменитий радянський актор Анатолій Ромашин, проте в дитинстві активних дій з початку акторської кар'єри Стичкін-молодший не робив.Завдяки батькові, людині з найширшим кругозором і цінителем і колекціонером російського живопису, Євген отримав дуже гарне виховання, що включало в себе як набір строгих моральних принципів, так і здатність пізнавати життя самостійно.На акторську дорогу Євгена, за великим рахунком, направила мама-дуже вже їй подобалося, як Женя зображував різних тварин.«Заразившись» від мами ідеєю спробувати свої сили в акторській професії і почувши від знайомих багато хороших слів про ВДІКу, Євген після закінчення школи відправився надходити саме до цього навчального закладу.

Але цей шлях виявився не таким вже й легким.Відносно непогано пройшовши з першого разу «творчі» випробування (байки і вірші), Євген досить несподівано зазнав фіаско на творі, отримавши за нього рідкісну на вступних іспитах оцінку-«одиницю».Добре хоч, що за допомогою апеляції на результати письмового іспиту вдалося залишити Стичкіну на комерційному факультеті при ВДІКу, відтермінувавши перездачу твори на наступний рік.У наступному ж році письмовий твір і зовсім трансформувалося в усний виклад, так що митарства Євгена завершилися, і він став повноправним студентом курсу, який вели Армен Джигарханян і Альберт Філозов.

Всупереч двом стереотипам-про легку студентського життя у ВДІКу і легковажне ставлення Стичкіну до професії-навчався Євген дуже серйозно, прекрасно розуміючи, що актор вчиться не для кого-то, не для диплома, а для того, щоб бути затребуваним в своєму ремеслі.Там, де не вистачало природних зовнішніх даних (зростання актора становить 167 сантиметрів), Євген брав хорошою нахабством і завзятістю.Наприклад, будучи далеко не найкращим танцюристом на курсі, він зі своєю однокурсницею вибрав складний хореографічний номер з репертуару Великого театру (позначилися-таки мамині гени) і виконав його повністю, без жодних знижок.

Такий позитивний професійний фанатизм був винагороджений практично відразу-Стичкін став зніматися в кіно з перших курсів ВДІКу, а незабаром отримав запрошення працювати і на телебачення.Звичайно, спочатку експлуатувалася характерна зовнішність і природна чарівність Євгенія.Протягом майже десяти років, з 1993 року (повноцінний кінодебют в картині «Бджілка») і до 2002 року всі кіноролі Стичкіну (а їх за цей період набралося півтора десятка) обмежувалися другорядними полукомедійнимі і комедійними персонажами.Допомогла створення відповідного образу і робота на ТБ-в розважальних і дитячих передачах «Зрозумій мене» (НТВ) і «Мультазбука».

І тільки з 2002 року, з кінокартини «Апрель», в якій Євген отримав головну роль, що не вписується в колишні трафарети «милого малюка Стичкіну», широкі кінематографічні кола дізналися про те, про що кола театральні до того моменту були вже в курсі-що це актор зовсім не одноплановий.Адже актор з 1995 року служив у Театрі Місяця Сергія Проханова, в якому зіграв чимало цікавих ролей.А у 2000 році Євген отримав премію «Чайка», найпрестижнішу російську театральну премію, за роль великого Чапліна в спектаклі «Чарлі Ча».Так що з цього моменту Стичкін почав з'являтися перед кіноглядачем в різних амплуа.Так, у нього і після цього були комедійні персонажі в проектах «Від 180 і вище», «Кохання-зітхання», «День виборів» та інших.Але разом з тим Стичкін втілив і драматичні образи у фільмах «А вранці вони прокинулися», «Біси», «В колі першому», «Пушкін.Остання дуель »,« Палата № 6 »і так далі.А адже Євген грав ще і в бойовиках-досить назвати «Антикілер-2» і «Флешка».


Олександр Бабицький
Наш Фільм-журнал про російському кіно 11.08.2009