Євген петросян старі клоуни теж колись були молодими

Це в романтичних стосунках від любові до ненависті лише один крок.А щоб у широких мас населення сприйняття артиста змінилося від захоплено-закоханого до саркастично-нудьгує потрібно як мінімум кілька років.Євген Петросян може не тільки поділитися досвідом подібного «переродження», а й навіть похвалитися таким собі культовим статусом. Євген Ваганович Петросян народився в місті Баку 16 вересня 1945 року.Його батьки, Ваган Миронович і Белла Григорівна, були людьми виключно технічного складу розуму і професій.

Батько був математиком, мати інженером.Так що схильність до виступів на сцені у Євгена Вагановича мабуть від дядька, який, хоч і працював перукарем, але в юності активно виступав з куплетами.

Сам нинішній гуру «аншлагового» гумору згадує, що відправною точкою в його долі стали виступи в Баку відомого в ті часи артиста естради Розівського.Дружині Петросяну в той час виповнилося 12 років, і він як заворожений дивився на те, як артист інсценує гумористичне оповідання Віктора Ардова «Вкушений».Причому Розовський грав відразу двох персонажів-хворого, постраждалого від укусу за всіма ознаками скаженої собаки і медсестри, яка не поспішає робити пацієнту рятівний укол.Хлопчику сподобалося не тільки сам виступ, але і та захоплена реакція, яку викликала в залі для глядачів артист.З тих пір головною метою Петросяна було навчитися робити так, щоб і він зміг смішити людей.

Перший крок він зробив відразу ж-вивчив сподобався розповідь «Вкушений» і виступив з ним в школі.Сміх і оплески школярів, які з тих пір стали величати його «артистом», навели хлопчика на думку, що у нього є всі задатки для здійснення своєї мрії.На наступний рік він став брати участь у виступах самодіяльності місцевого Палацу культури, спеціалізуючись на розмовному жанрі-художньому читанні оповідань, фейлетонів, байок.У віці 15 років Петросяна вже прийняли в трупу Народного драматичного театру, де він грав епізодичні і другорядні ролі, в основному острохарактерного плану.Особливим успіхом у публіки стала роль старого робочого Усть-Мурада в п'єсі «Осіннє листя», що було відзначено навіть у республіканській пресі.

На тлі своїх неабияких успіхів Євген Петросян після закінчення школи в 1961 році зважився випробувати долю і їхати в Москву, незважаючи на скепсис батьків, які не дуже вірили в артистичні перспективи сина.Даремно не вірив-вже в сімнадцять років після закінчення річних акторських курсів Петросян вийшов на московську сцену.Першим амплуа Євгена Петросяна в великому мистецтві була роль конферансьє естрадних концертів.Дебют був більш ніж вдалим-ніби навмисно для нього при відкритті нової сцени Московського театру естради заголовної була обрана тема «У житті раз буває 18 років».Кому як не вчорашньому школяреві Жене Петросяну було вести концертну програму з таким юним і життєрадісним назвою? І впорався він з цим завданням блискуче, відразу показавши, що готовий працювати в традиціях кращих російських конферансьє, які не просто оголошували про порядок виходу артистів на сцену, а й самі були артистами, зі своїми жартами, репризами і репертуаром.

Талант молодого конферансьє швидко став відомий в московських артистичних колах і в 1964 році Петросяна запросив для спільної роботи зі своїм оркестром сам легендарний Леонід Утьосов.У 1969 році Петросян покинув оркестр Утьосова (метр покинув колектив ще раніше, популярність оркестру стала падати) і на два десятиліття пов'язав свою долю з Москонцерту, в якому перші кілька років виступав в звичному як конферансьє.Але після того як в 1970 році Євген Ваганович здобув перемогу на всесоюзному конкурсі артистів естради, він все частіше став замислюватися про зміну творчого спрямування і «одиночному плаванні».Тим більше як раз в ті часи стали з'являтися нові талановиті автори (М.Задорнов, А.Хайт, Л.Ізмайлов), які надавали дуже якісний матеріал для артистів розмовного жанру.З середини 1970-х років Петросян перекваліфікувався в сольні артисти, а в 1979 році став одним із засновників, а пізніше керівником Театру естрадних мініатюр.Так що неспокійну, але вкрай благодатний для сатириків другу половину 80-х Петросян зустрів в якості одного з провідних естрадних артистів.

Ну, а далі було тріумфальне «хід» Євгена Петросяна за радянськими, а потім російським концертним залам і телеекранів.Діалоги, написані для нього кращими авторами і несли в собі безліч гострих політичних і соціальних тем, Євген Ваганович виконував з різноманітністю і сміливістю експериментатора дорвався до свободи від цензури.Однак період актуальності «гумору від Петросяна» не те щоб швидко, але до кінця 1990-х років пройшов.Виросло і змужніла нове покоління глядачів, для яких зрозумілі колишнім «совком» натяки і алегорії були незрозумілі, а «бородаті жарти» і анекдоти нецікаві.

Нові часи і нові люди вимагали нового гумору-і вони їх отримали в міцно встала на ноги КВК, а потім і численних проектах колишніх гравців КВК.А прізвище Петросяна, як і раніше обіймав непогане ефірний час у вихідні дні, стала в устах не дуже визнає старі авторитети інтернет-покоління синонімом поганого жартівника, який видає невдалі жарти.Мабуть, Євген Петросян, блискучий конферансьє і талановитий артист, не зміг розгадати найважливішою загадки-як відчути той момент, коли літньому клоуну потрібно піти на спокій, адже над ним вже не сміються...


Олександр Бабицький
Наш Фільм-журнал про російському кіно 15.09.2009